Бурхливий розквіт поетичної творчості Івана Левченка припадає на час його роботи генеральним директором Севастопольської регіональної державної телерадіокомпанії.
Переїхавши до столиці нашої Батьківщини, він не пориває зв'язків з нашим містом.
Україна моя
Незрівнянній, як моря прибій,
І величній, як доля Дніпра,
Україні я зичу моїй
Щастя-злагоди, миру й добра!
Від Карпат до Донбасу,
Запоріжжя і Криму –
Наша рідна квітуча земля.
Віще слово Тараса
І пісні солов’їні –
Це усе Україна моя!
Україна моя!
Запитайте – а чим я живу?
І почуєте – тим, що люблю
Отчий край, мови рідної звук
І під сонцем – країну мою!
Україна у долі моїй –
Рідна мати у ріднім краю.
Українці, любімо її –
Україну любімо свою!
Від Карпат до Донбасу,
Запоріжжя і Криму –
Наша рідна квітуча земля.
Віще слово Тараса
І пісні солов’їні –
Це усе Україна моя!
Україна моя!
Не губімо в собі Україну!
Цей контраст дошкуляє щодня:
На тлі вбогості – шик можновладців...
Загнуздала тривога коня.
І проснулась одвага козацька.
Гики вершників. Збита трава.
І малиновий стяг пломеніє.
Стрепенулась важка булава
У гетьмана на древній Софії:
«Під хоругви ходіть бойові,
Як запрагнете кращої долі.
Чи в Америці десь, чи в Москві,
Хоч під ким, а неволя – не воля!
Станьте миром за землю свою,
І не ганьте нев’янучу славу,
Що добута в тяжкому бою
Проти недругів наших лукавих.
М’яко стелять. Та боки болять
Після ночі – під ранок прозріння.
Доки є незалежна земля,
Доти є незалежна країна».
І завмерло усе. Відгуло.
Як запізнє прозріння гетьмана.
Це наснилось чи справді було,
Україно моя безталанна?
Бачу: кошелі тягнуть жінки –
Скарб нехитрий, аби щось продати.
Біля входу в метро – пияки.
І з дитиною жебрає мати.
А в тієї он напис в руках:
«Поможіть – умирає дитина!»
Кошти треба. Хвороба тяжка:
Лейкемія – рак крові – у сина.
То Чорнобиль дається взнаки:
Що під Києвом, і політичний.
З жиру бісяться владців синки,
В бідняків – злидарюють довічно.
Україно, проснися! Дітьми
Заклинаю тебе – нашим цвітом.
Бо допоки ти є, доти ми,
Як народ, чогось варті на світі.
Підсолодженим знадам не вір,
А навчися себе шанувати.
Доки ти є у нас – ми живі.
І це нас українцями звати.
Українці ми є. Не хохли.
І це нам заповідано здавна,
Щоб Вітчизну свою берегли,
Рідну мову, і волю, і славу.
Ми розправимо плечі. Й висот
Ще сягнем у житті неодмінно.
Тільки вірити треба в народ
І в собі не губить Україну.
Дійшов Шевченко в Севастополь
24 серпня 2003 року в Севастополі відкрито пам'ятник
Великому народному поетові України Тарасу Шевченку.
Полотнище спало зі скульптури об 11 годинi 35 хвилин
В душі навіки ця хвилина:
(Вона найвищих варта слів!)
Мов усміхнулась Україна -
І Севастополь заяснів.
У мить, коли і сонце встало,
Ти випростався поміж нас:
Став на гранітнім п'єдесталі
Поет-пророк, бунтар Тарас.
Духовний батьку України,
Дійшов таки до нас єси,
Де Чорне море, як перлина,
І місто дивної краси.
Тут шлях проліг з варяг у греки,
Яким ти щиру шану склав.
Переплелось близьке й далеке,
Щоб нам і ти ще ближчим став.
А як інакше, бо у слові
Твого святого "Кобзаря" -
Людської гідності основа
І волі нашої зоря!
Звучить розбудженим набатом
В краю, де море й кораблі:
"І буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі!"
Душа вслухається у слово,
Душа ніжнішою стає,
Бо то не просто - звуки мови,
То - серце зболене твоє!
За тих рабів, німих і голих,
Яких душею возлюбив,
Підняв ти свій пророчий голос
І возвеличив їх, рабів.
Ти мріяв сам і вчив нас жити,
Щоб вільні, бачиться, були.
Щоб українцями у світі
Без страху зватися могли.
А ще - в сім'ї великій, вольній,
Щоб не забули пом'януть
Тебе незлим і тихим словом.
Незлим і тихим - в тому суть.
Бо все величне, нелукаве
Не потребує ні литавр,
Ані фанфар, і навіть слави:
Воно в серця людські вроста!
Отак і ти постав у місті,
Де море, сонце й кораблі,
Величний, як безсмертна пісня
Про нашу долю на Землі.
Ми в ній живем - від батька-неньки.
І я кажу - у добрий час!
Тарас Григорович Шевченко,
А ти дійшов таки до нас!
Я вірю: Вкраїною Крим проросте!
Миколі Владзімірському – творцеві потужного
Інтернет-ресурсу "Українське життя в Севастополі"
Як море безмежне,
Що Чорним ми звем,
Так море життєве
Нічим не спинити!
На хвилях вкраїнства
Ми Кримом пливем,
І тим пошановані
Світом.
Прислухайся: в човні –
Ковчегу життя –
Звучить наша пісня
І мамине слово.
І шлях, повний бур,
І тривог, і звитяг,
Не топить, утримує,
Рухає човен.
А тих, хто хотів би
Втопити ковчег,
Чи так розхитать,
Щоб ми щезли зі світу,
Немало і досі,
І буде ж іще,
Сповитих Кремлем
І Москвою пригрітих.
Та тільки дарма –
Ті потуги дрібні.
І ми випрямляємо
Лицарські спини,
Гартовані часом,
В щоденній борні
За те, щоб розквітла
В Криму Україна.
Батьків наших кров’ю
Полита земля.
І нині, і прісно
Вкраїні тут жити.
І стяг синьо-жовтий
Надію вселя
На те, що не стануть
Манкуртами діти!
Нести їм наш стяг,
Наше слово святе.
Під вітром не гнути
Ні спин, ні колін нам.
Я вірю: Вкраїною
Крим проросте.
Бо Крим, Севастополь –
Навік Україна!
Щоб ми не забули
Про це ні на мить,
І прагнули миру,
Єднання й любові,
Все впевненіш
Слово вкраїнське звучить,
Звучить українська тут
Мова!
Тупцює у світ
Світлооке дитя.
Нікому цей хід
Не спинити ніколи.
За те, що вкраїнським
Стає тут життя,
Завдячуймо, браття,
Обраниці-долі!
Вітрильник вкраїнства
Лаштуймо у путь,
Допоки серця
Молоді і гарячі.
Я знаю: шторми
Нас попереду ждуть.
Та компасу стрілка
Для нас – на удачу!
22 травня 2009 року
Мигдаль на руїні 2003
В гостях у сина Поема-репортаж 2004
Недруги не зраджують ніколи 2004
Стою на Майдані 2005
Порятунок у шторм 2006
Все повертається в житті 2007
Встречаю песней новый день Стихотворения 2005
Єднаймося, браття! 2008
Я вірю: Вкраїною Крим проросте! 2009
Ні, не все ще втрачено! 2010
Не губімо в собі Україну! 2011
Заберу тебе в сон 2012
Бажаючим більше довідатись про поезію автора, послухати вірші у авторському виконанні, радимо відвідати його сайт "Світлиця Івана Левченка"