Сапун Мар’яна Вікторівна, 1982 року народження, народилася в місті Христинівці Черкаської області. У цьому ж місті скінчила школу. Закінчила Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, тут же навчалася в аспірантурі. У 2010 році захистила кандидатську дисертацію
Що ще розповісти про себе? Звичайний шлях, як і в усіх людей. За виключенням, може, одного — мене завжди оточували переважно дуже хороші, можна сказати, прекрасні люди. Саме завдяки їм я зараз пишу твори та викладаю в університеті. Дякуючи цим людям часточка любові та ясного сердечного світла світить зараз у моєму серці.
В першу чергу це батьки. Обоє вчителі в школі, вони зуміли відкрити для мене солодку насолоду від дотику слова. Спочатку це було читання, трішки пізніше — років в шість — перші спроби пера. Так і в університеті. Талановиті та чуйні викладачі багато допомогли у становленні мене як професіонала-філолога. Також добро та істинне благородство, яке я побачила від деяких своїх викладачів, надихало мене творити літературні твори, у яких я відображаю особливості свого світосприйняття. А особливості ті невловимі, як невловиме, мабуть, саме життя. Люблю людей і життя. Мрію про красу та гармонію людської душі. Вірю в силу прекрасного. Люблю подорожі та нові враження.
Можу сказати, що точно знаю — я приїхала до Севастополя недаремно. Мені довелося познайомитися тут з багатьма чудесними людьми. Наприклад, наша кафедра української філології СГГУ, де навіть сама атмосфера пронизана чисто людською добротою та світлою радістю.
Є ще одне. Зараз розумію, що мій приїзд сюди був невипадковий. То сама Доля так захотіла, щоб я, залишившись одна, без рідних та друзів поруч, показала, на що ж здатна, щоб врешті знайшла найважливішу дорогу, Вічну путь, до якої прагнула все життя — дорогу до самої себе…
Цикл «Якщо любов»
1
Я летіла до тебе ластівкою
Але ти сміявся
Я летіла до тебе подихом
Але ти знущався
Нехай буде така доля твоя —
Її не зміниш
Прилечу до тебе відьмою
Ти — загинеш
2
Я б могла кохати іскорку неба в очах
Я б могла кохати тепло твоїх долонь
Я б могла кохати, але де душа?
Де твоя душа, мій Аполлон?
Знову запалаю від тепла долонь
Знову потону у небесну синь
Але це питання — де твоя душа?
Знов повзе повсюди, як підступна тінь
Де ти душу сховав, у якому скиті?
Чи у річці швидкій, чи у спілому житі?
— Ми, люба, живемо в сучасному світі,
Де все продається кожної миті...
Невже ти душу продав за рублі?
Не вірить в це серце моє
— Ні в мене ставки не такі малі,
Я душу виміняв на ує
Я б могла б любити ніжність твоїх цілунків
Я б з тобою пила хміль весняних трунків
Ми б у жмурки грались на стежках любові
Ми б із світом бились до першої крові...
Але ти бездушний, я плачу як дитина
Аполлона скульптура ти, а не людина
Тому що ти бездушний я недоговорюю,
В білий мармур тіло навік перетворюю....
3
Я буду початком
Ти будеш кінцем
Ти будеш тьмою,
А я буду світлом
Ти будеш осіннім
Прозорим лицем
Я буду весняним
Шаленим привітом
Ми дві половинки
Одного життя
Ми дві протилежності
Вкупі єдині
І наше єднання —
Без вороття
Роман наш написано
Не на латині —
На древніх язичеських
Письменах
У згортку грози
Та блискавиці
І знову зачалося
В боронах
Життя, що згубилось
В джерельній водиці.
4
Смаком прощання пахне моє волосся
Смаком прощання тебе поцілую в уста
Смаком прощання ця золота ще осінь
Ця спекотна ще днина, але вже не літня, не та
Смаком прощання яблуко у долоні
Смаком прощання чи, може, пізнання?
Ніжно, так ніжно торкнуся твоєї скроні
Й піду у тумани, що осінь простелить зрання.
5
Повернувся — вона не пробачила,
Знов пішов — не наздогнала.
Ми не знаємо, що ми значимо
І чому любові замало
Повернутись хотів — засоромився
Хтіла крикнути — в горлі сльози лиш
І понесло життя на коромислі
В небуття наш весільний книш.
Пролітають роки сніжинками,
Листопадом, дощем по вікнах.
Буду ждати в серці іскринкою,
Поки в вічності не зникну.
Протікає час крізь пальці.
Він для тебе і мене даремний.
Гордість — зло. Пам’ятай це.
Бо без тебе й на сонці темно.
6
Сірий день втікає прозорими пальцями
Сірий сніг спітнів — і трошки засмучений
Всі ми скучили за шаленими танцями
Всі ми в сірій буденності змучились
Ти підеш кудись ганяти за мрією
Упіймаєш зірку, а, може, дурману міх
Я пишу рівняння з Любові дією
Посилаю вслід тобі світлий сонця сміх...
7
Можливо, тікатимеш?
До побачення.
Чи зневажатимеш?
Знов пробачу я.
Можливо, інша є?
Що ж, прощай тоді.
А чи страх не дає?
Вибачай мені.
Боюся порожнечі я?
Помилився знов.
Чого сама не своя?
Може, це любов.
Ще творчість Мар’яни Сапун в бібліотеці ім. Марії Фішер-Слиж на сайті Українське життя в Севастополi