Країно, з Днем народження тебе!

Сьогоднi в нас усiх найбiльше свято...
Як матiр, я люблю тебе одну...
Завжди щаслива, в тебе вiрю свято,
Душi своєї збережи весну.

Попри сумнi i болiснi хвилини,
Коли були у прiрви на краю,
Нацiональну пам'ять зберегли ми
I мову теж вiдстояли свою.

Пiд ясним сонцем буяніють квiти,
Що вiтром вже розбуджені з весни.
Калина в лузi нахилила вiти
І пробудила почуття від снів.

Зазеленiло рiдне, гарне мiсто,
Якого врода моїх юних літ,
Iз прапорів розвіялось намисто...
Мiй любий Києве, привіт тобі, привіт!

На тебе задивляються поети,
Без тебе нам не мислене життя,
В тобi однiй - птахiв вiльготнi злети
Ти повернулась вже iз небуття.

Ласкаве сонце! Це невипадково,
Бо над тобою небо голубе.
І ти стоїш прекрасна i святкова,
Вкраїно... З Днем народження, тебе!

 

Журналісту

Свободі слова — жити у віках,
Цензурі — вмерти і не воскресати.
Я переконана, все буде саме так,
Але для цього треба нам не спати.
Нам не потрібно опускати рук,
Хіба забули ми про власні втрати?!
Настав час Х, новітніх час вже злук,
Не дай же душу одягнути в ґрати.
Мій друже, чуєш, не порожній звук
Для тебе буде хай СВОБОДА СЛОВА!
Ти не один, є безліч теплих рук,
Простягнених від Києва до Львова.
Своїм колегам руку простягни,
Настав час Х, новітньої час злуки!
Цензурі разом скажемо ми: "Ні!"
Нікому не розняти наші руки!
Колего, знаєш, варті ми того,
Щоб інші люди з нами рахувались,
Настав час Х, не бійся ти його!
На правді наші дії ґрунтувались.
На все життя, — і буде так завжди,
Допоки сонце сходить в Україні! –
В своєму серці волю розбуди!
Не віддавай свого чужій людині!
Єднайся з тими, хто такий, як ти,
Хто не продасть душі своєї, волі...
Дійдемо тільки разом до мети,
Не зруйнувавши свої власні долі.
Така в нас путь, доволі непроста.
Хто розпочав війну — її програє!
А професійна єдність — висота,
Навколо себе що колег збирає.
Ми виграємо з нею лише війну.
Єднаймося в новітньої час злуки!
Вкраїни ми зустрінемо весну!
...Мій друже, простягни колегам руки!

Ми — українці

Ми — українці — діти Ярослава,
Палатимуть завжди наші серця! —
Володарі величнішої справи:
Державотворення — сенс нашого життя

Наші діди — величні запорожці,
Які сміливо йшли за волю в бій.
Нас не купити ні за які гроші:
Ми — свідки найтрагічніших подій.

У нас хотіли відібрати мову,
Знівелювати пам’ять про батьків,
Ми пережили три голодомори,
Голів не похиливши вбік катів.

Пройшли ми крізь в’язниці і ГУЛАГи,
Та попри це не опустили рук,
Ніколи нас нікому не здолати,
Бо вільний вітер — янгол наш і друг.

Ми розпочали шлях до перемоги,
Виборюючи право на життя
І вже позаду тернові дороги —
Вільна Вкраїна — наше здобуття.

І ми її не віддамо ніколи,
Та з кожним днем крокуємо вперед.
Ми — українці: Юрії й Миколи
Побачимо свого народу злет.

Найкращому

Не хочу жити нецікаво так!
Я маю бути поруч із тобою!
Скажи мені, як це зробити, як?!
Як розлучитись назавжди з журбою?

Скажи мені, як жити почуттям
Таким прекрасним і таким високим,
Побудувати як своє життя,
Щоби літати, вільно, наче сокіл?!

Скажи мені, благаю і молю,
Ну що зробити, щоб бути з тобою
Візьми собі мого життя зорю
Для тебе стану під вікном вербою.

Для тебе стану зіркою добра,
Що сяє з хмар тобі на видноколі
Тобі віддам незлічено тепла
І навіть найдорожче — частку волі.

Скажи мені, молю тебе, молю,
Як мені бути тільки лиш собою.
Не знаєш ти, як я тебе люблю!
А я не знаю, як же буть з тобою...